У Рахів по бринзу

Фестиваль бринзи у закарпатському місті Рахів сприяє відродженню вівчарства та розвитку туризму в регіоні

Перший фестиваль бринзи на Закарпатті  відбувся у селі Кваси, що у Рахівському районі в 1999-му році. Як розповідає його автор Василь Хома, який на той час був директором санаторію «Гірська Тиса», у кінці 90-х років минулого століття в регіоні починав розвиватися зелений туризм. Але місцеві мешканці не могли запропонувати гостям бринзи. Ситуація дещо парадоксальна, адже саме традиційний овечий сир є одною із своєрідних візиток Закарпаття. Це один із основних продуктів харчування і на його основі готується ряд традиційних місцевих страв.

Проте місцеві мешканці не виробляли бринзу на продаж – а лише для власних потреб. Таким чином організатори фестивалю прагнули підстрелити одночасно двох зайців – надати стимул для розвитку вівчарства у регіоні і запропонувати туристам ще один вагомий привід відвідати Рахівський район.

Перший фестиваль провели прямо на території «Гірської Тиси». Василь Хома згадує, що тоді загалом продали не більше 40 кілограмів бринзи. За 13 років, які пройшли з того часу фестиваль неймовірно виріс. Із Квасів він переїхав до районного центру. В минулому році його відвідало близько 14 тис. гостей (цього року, за попередніми оцінками трішки менше). На останньому фестивалі вівчарі за приблизними підрахунками продали 3,5 тонни бризи. Ціна на традиційний закарпатський продукт здебільшого стабільна – 50 грн/кг.

Ситуація у вівчарстві за цей час також відчутно змінилася. Поголів’я овець у районі зросло із 15 тис. голів до 36 тис, а поруч із одноосібниками вівчарством нині займаються і фермери. В селі Луги було побудовано завод, який пакує бринзу. За словами пана Хоми його продукція двічі представляли на конкурсі в Італії і вона отримувала схвальні відгуки.  Тепер місцеві ентузіасти працюють над створенням бренду «бринзи», подібно до того, як має свій бренд Токайське вино чи сир «Пармезан».

Гостей на фестивалі і правда не бракує. Принаймні забронювати житло для тих, хто схаменувся в останній момент, практично неможливо. З точку зору туриста фестиваль приваблює не лише традиційними продуктами вівчарства – бринзою, вурдою та будзом. Тут можна придбати також продукти бджільництва, місцеве вино та вироби народних майстрів.

Але, мабуть, найбільш видовищне дійство – це святкова хода. Кожне село представляє окрема делегація із кількох десятків чоловік – від молодших школярів до літніх людей. Усі вони вдягнені у традиційне вбрання, яке відрізняється у кожного села. Найбільше уваги привертають музики, що грають на цимбалах, сопілках, скрипках та інших музичних інструментах. Безумовно, одним із обов’язкових атрибутів свята є трембіта.

Самі організатори фестивалю визнають, що меж для вдосконалення немає. Хоча бринзи нині вистачає на всіх, проте, національних страв із нею, таких як банош, кулеша чи вареники – поки що не вистачає. Крім того, організатори фестивалю думають про те, щоб перенести час його проведення із початку вересня на кінець літа, поки діти ще не пішли до школи.

Переглянути фотографії фестивалю ви можете у даній рубриці

Як роблять будз, вурду та бринзу

Людина, що купувала бринзу лише у супермаркеті, поїхавши на Закарпаття буде змушена серйозно переглянути свої уявлення про цей продукт. Там бринза, так само як будз та вурда робляться із овечого молока. Недобросовісні господарі можуть фальсифікувати сири за рахунок коров’ячого або козячого молока. Тоді продукт виходить дешевшим, а відрізнити його від справжнього – дуже непросто. Але ми будемо говорити лише про справжні карпатські сири.

Перший із них – будз, який також називають власне сиром. Щоб зробити 10 кг цього продукту потрібно подоїти щонайменше сотню овець. Одна вівця за дійку дає не більше 400 гр молока. Це молоко збирають у велику дерев’яну діжку. Потім туди додають фермент для сквашування. Щоб отримати фермент, молоде телятко, яке ще не їло трави, напувають молоком і зарізають. Вміст його шлунку – це і є закваска для сиру. Через кілька годин після додавання ферменту овече молоко у діжці починає згортатися. Тоді вівчар формує із нього кулю, витягує її та кладе у марлю. Це і є будз.

Із молока, від якого відділили сир, тепер робитимуть вурду. Для цього його переливають у металевий великий посуд і нагрівають на вогні. На поверхню цієї рідини кидають шматочки свіжого будзу і молоко повторно починає згортатися. «Піну», що утворилася на поверхні, збирають шумовкою. Це і буде вурда.

Бринзу готують із будзу. Для цього треба, щоб він висох протягом 3-4 днів. Тоді будз перемелюють на м’ясорубку і перетирають із сіллю, яку додають за смаком. При чому перетирають руками. Іноді сюди додають вершкове масло. Гарно вимішаною вважається така бринза, що при стисканні у долоні не прилипає до шкіри.

Із часом смак бринзи може змінюватися. Наприклад, на другий рік вона стає гострою, ніби в неї  насипали перцю. Такий продукт – на любителя. Але в нього також є свої поціновувачі.

Партнери сайту
  • Асоціація виробників молока
  • milkUA.info